14 березня – День українського добровольця

Український доброволець – це особлива категорія людини, в жилах якої тече козацька кров, а вільному духу замало місця у грудях. Він не може бути байдужим, не може залишатися осторонь в той час, як ворог бажає вибити ґрунт з-під ніг його Батьківщини, матері, дітей і кожного, хто щоранку поряд, з ким проводиш добу чергування, хто звіряє тобі свої сокровенні мрії про майбутнє. Майбутнє, якого завтра вже може не бути через злу волю сусіда через кордон. Доброволець в один момент залишає все те, що так любить, для того, щоб мільйони його земляків не втратили те, що мають. Не втратили свободу, надію, дім і навіть життя. І тут зовсім не йдеться про честь і шану, про гонор і амбіції, бо нам ще треба відбитися від ворога і стати на ноги, щоб мати можливість забезпечити своїх ветеранів. Тут йдеться про гідність і велике людське серце, яке б’ється так гучно, що одне здатне заглушити гул десяти ракет, розігнати зневіру і стати маяком для тих, кого відчай відносить на гострі скелі розпачу. Хто такий український доброволець? Це наш батько, брат, друг, сусід чи колега, який зняв спецодяг медика і взув берці, бо рятував десятки життів, а бажає - тисячі.

У 2017 році Верховна Рада України установила 14 березня Днем українського добровольця, щоб вшанувати мужність та героїзм захисників незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, а також для сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві, посилення суспільної уваги та турботи до учасників добровольчих формувань та на підтримку ініціативи громадськості. І це не порожні для нас слова з офіційних документів, адже саме перші хвилі добровольців дали змогу нам вистояти, провести мобілізацію і підготувати професійну заміну. Сьогодні кожен намагається працювати на своєму фронті, допомагати Збройним Силам України і прокидатися щоранку з думкою, що ще він може зробити для перемоги. Але все це завдяки воїнам, які в окопах і бліндажах працюють на те, щоб сонце наше зійшло над Україною жовтогарячим, а не багряним від крові.

КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» в Тернопільській області має свій власний взвод з добровольців та резервістів, які мужньо захищають Україну й надихають весь колектив своєю сміливістю, свідомістю та оптимізмом. Всі вони розкидані по країні, але душею завжди вдома із власними сім’ями. Хочемо відзначити та привітати наших колег, які з власної волі змінили робочі будні на будні військові. Це Кучер Андрій, Гріздак Руслан, Дудник Дмитро, Малишевський Ігор, Андрієшин Віктор та Петран Сергій з Тернопольської станції Е(Ш)МД; Василюк Ярослав, Настасовський Сергій, Сушко Олег з Бережанської станції Е(Ш)МД; Ковальчук Ярослав з Кременецької станції Е(Ш)МД; Дідик Богдан з Теребовлянської станції Е(Ш)МД; Боднарчук Володимир з Чортківської станції Е(Ш)МД. Також у лавах ЗСУ є і ті, кого до зброї закликав обов’язок перед державою. Ми бажаємо, щоб Тернопільщина знала усіх своїх героїв, тому окрема подяка за службу В’юну Анатолію, Тригуку Віталію, Лещишину Анатолію та Леньгу Ростиславу з Тернопільської станції Е(Ш)МД; Кустрі Андрію з Теребовлянської станції Е(Ш)МД; Совичу Володимиру, Турковському Андрію, Народовому Ігорю, Хандію Володимиру, Шафію Володимиру та Бевському Сергію з Чортківської станції Е(Ш)МД. Сметанський Роман вже залишив ряди наших співробітників, але не ряди солдат, тому з честю вносимо його до нашого почесного списку.

Бажаємо нашим воїнам, щоб усі вищі сили заступилися за них і відвели небезпеку, нехай перемога поверне їх додому, а обійми рідних будуть найкращою нагородою. Будьте сміливо нашою опорою, нашою силою і вірою, бо ваша ноша важка, але благородна до щему.