Лікарка та пластунка Наталя Хміль – волонтерка із «Золотим серцем»

365 днів з моменту, коли наше синє небо, яке дихало свободою у передчутті весни, накрили ракети, а чорноземи, які почали пробуджуватися, набиратися сили й готуватися до посівної, брутально стоптали ворожі черевики й поорали танки. Той день був схожий на чорну хустку, якою покривають голову у день жалоби, але накрита була вся Україна, і живою раною став її кожен квадратний метр. Природно для людини в такий час принишкнути, сховатися надійніше та прихилити найдорожчих людей, хоча руками не охопити всіх і не захистити від обстрілів. Але для Наталі Марківни Хміль, працівника екстреної медичної допомоги з більш як 20-річним стажем, активної членкині української скаутської організації Пласт, мами, дружини та просто людини з великим серцем, природним був порив до дії, акумуляції сил та українська пісня, яка здатна подолати будь-який страх та піднести дух.

30 грудня 2022 року лікарка та волонтерка з Тернополя отримала державну нагороду України, вручену особисто Президентом Володимиром Зеленським – «Золоте серце». Така відзнака ушановує тих, хто зробив вагомий внесок у розвиток волонтерського руху, зокрема під час військової агресії росії проти України. І хоча сама жінка скромно стверджує, що є багато людей, які сміливо вирушають допомагати у саме пекло фронту, але в тилу робиться вся найскладніша логістична робота. Завдяки таким активістам, які об’єднають навколо себе усіх свідомих та спраглих до дії українців, незалежно від віку, статі та соціального становища, творяться великі справи й наші військові на Сході та мешканці прилеглих територій мають змогу отримати все найнеобхідніше не просто у максимально можливому обсязі, але й своєчасно.

Волонтерська історія пані Наталі розпочинається ще задовго до подій 24 лютого. В 2001 році вона стає працівником екстреної медичної допомоги, а згодом проходить додаткові курси психіатрії у Львові і починає свою діяльність у ролі лікаря-психіатра спеціалізованої виїзної бригади, яка надає психологічну допомогу у випадках зловживання наркотиками та алкоголем, порушення психіки, депресії та посттравматичних стресових розладах. Це вже свідчить про медикиню, як про людину з високим рівнем емпатії та прагненням завжди бути там, де пацієнт знаходиться не лише на фізичному, але й емоційному зламі, потребує не лише номінальної опіки, а й правильних слів, які можуть в цей момент змінити все його життя. Багато про Наталю Марківну може розказати і її участь з 1991 року у діяльності Пласту – українській скаутській організації, де кожен за замовчуванням стає волонтером.

«Волонтерство для мене – це вже давня тема. Волонтерська робота розпочалася ще з Помаранчевої революції, коли я взяла відпустку і працювала медиком в тимчасовому мобільному шпиталі в Будинку офіцерів і надавала допомогу тим людям, які знаходилися тоді на Майдані: волонтерам, військовим і всім тим, хто приїхав до Києва, щоб висловити протест проти тогочасної політичної ситуації в Україні. Згодом була нагороджена пам’ятним знаком «Видатному медику, учаснику помаранчевої революції». Коли розпочалася Революція гідності, то не мала змоги поїхати, адже на той момент доглядала маленьких дітей, хоча в ході АТО допомагали зі всією пластунською спільнотою, як могли, адже Пласт завжди бере участь у таких акціях, які спрямовані на захист України».

Повномасштабне вторгнення застало Хміль Наталю на роботі. Здоров’я не дозволило їй поїхати на війну в якості медика, тому мобілізувалася на місці та очолила гуманітарний штаб тернопільського осередку Пласту в станиці Тернопіль. Перший шок змінився піснями в підвалі під час тривоги та активною діяльністю в періоди затишшя. Пластуни постійно проводять вишколи, дошколи, навчання та тренування для дітей, юнацтва та старших членів. Були зібрані усі сили, знання та стійкість духу, щоб помірковано реагувати на ситуацію, що сталася і замінити панічні настрої реальною допомогою.

«Мій брат вже деякий час живе зі своєю сім’єю в столиці Швеції Стокгольмі. Тому саме звідти і надійшла оперативно допомога в перші ж тижні повномасштабного вторгнення. Ми отримували продукти, які відправляли на Харків та на ті території, де у людей була реальна біда. Наш осередок займався логістикою, ми організовували спеціальні групи. Особливим напрямом на той час був пошук військового спорядження, адже багато пластунів одразу пішли служити в тероборону або до лав ЗСУ. Зараз процес вже налагоджений на державному рівні, але волонтерська робота далі триває і закінчиться лише із перемогою».

Гуманітарний пластунський штаб шукає донорів з різних джерел. В цьому дуже допомагає діаспора з Канади, Німеччини та США. Організація Пласт має велику довіру та відмінну репутацію як в Україні, так і за її межами, тому їй довіряють, бо знають, що кошти та зібрані речі завжди підуть за призначенням. Варто відзначити і співпрацю не тільки із стокгольмським хабом, а й з польськими та чеськими волонтерськими стихійними організаціями та фондами.

«Це не тільки моя заслуга, - каже натхненна власниця «Золотого серця», - багато людей допомагає, я одна не впоралася б. Я організовую процес розвантажування транспорту з гуманітарною допомогою, координую логістику, але за кожною дією завжди є ще одна пара рук. На допомогу приходять пластуни, співробітники, фельдшери, медики-студенти та побратими чоловіка, який служить в теробороні. Вони беруть участь у сортуванні та розподілі ліків, їх доставці до пунктів призначення».

Наталя Марківна зізнається, що нагорода «Золоте серце» - це чудове підтвердження того, що вона рухається у правильному напрямку, але зупинятися вона точно не збирається. Та і як можна зупинитися, коли у тебе замість крові тече любов до України. Такій самоідентифікації, гідності на наполегливості можна тільки позаздрити. Або взяти приклад, адже всі ми маємо свої страхи та вагання, та в той час, коли хтось сумнівається, інший вже підставляє свою спину й відводить біду ціною власного життя. І навіть тут, в глибокому тилу, медикиня та пластунка з Тернополя щодня віддає свій час, здоров’я та душевні ресурси на те, щоб зустріти перемогу разом зі своєю сім’єю у вільній та незалежній країні. І робить вона це не тому, що так потрібно, а тому, що інакше просто не може і не вміє.