Навчання з Cadus Ukraine - День 2

17 листопада – другий і заключний день навчань з CADUS e.V. Медики нашого Центру екстреної медичної допомоги пройшли курс «Вибухові травми», поглибили свої базові знання та набули нових навичок, стали ще більш готовими до реагування на надзвичайні ситуації. В завершення кожен отримав сертифікат і безліч позитивних вражень від спілкування з командою інструкторів.

Підтримка міжнародних благодійних організацій особливо цінна для нас в часи військової агресії росії. Коли простягають руку, то ми з готовністю та вдячністю її приймаємо. Та разом з тим вкотре доводимо, що наше рукостискання теж міцне й надійне. Якщо і мати поряд когось в червоній зоні небезпеки, то тільки наших лікарів та фельдшерів.

Навчання з Cadus Ukraine - День 1

16 листопада на базі Центру екстреної медичної допомоги благодійна організація CADUS e.V. провела для працівників швидкої навчальний курс, який базується на настановах тактичної бойової допомоги пораненим – Початкове лікування травми.

Кожен медик повинен постійно здобувати нові знання та підвищувати кваліфікацію. Програма курсу поєднала у собі інтерактивні лекції, практичні навички та демонстрації, а також сценарії з реального життя. Все це задає правильний напрям руху для нашої команди й дозволяє отримати безцінний для військового часу досвід.

Разом з Cadus ми маємо змогу підтримати мотивованих колег у їх прагненні до саморозвитку та регулярно відкривати нові горизонти можливостей.

Сьогодні у Кременці урочисто відкрили Кременецьку станцію Е(Ш)МД в новому відремонтованому приміщенні

Наше підприємство доклало немало зусиль для такого результату. І рушійними у цьому процесі була самовіддана праця завідувача станції Олени Лисаковської, а також допомога меценатів: Кебалюк Світлани, Іванько Олександра, Філика Олександра, Мазурчука Івана, Фугача Віктора, Зеленкова Віктора, Білоруса Віталія, Герасимчука Анатолія, Гаха Віталія, Врочинського Петра і очільників Кременецької громади. Разом нам вдалося відновити занедбаний стан першого поверху старої будівлі і створити комфортні умови перебування кількох десятків працівників швидкої допомоги.

Кременецька станція обслуговує населення на території Кременецького та частково Тернопільського районів. Це великі масштаби та відповідальність, яку беруть на себе медики щодня. Кожен з них заслуговує на затишок. І саме для працівників швидкої допомоги робота стає другим домом не лише на словах, але й на ділі. Бажаємо колегам успішно освоїти нове приміщення і натхненно продовжувати працювати у його відновлених стінах та на виїздах.

 Відкриття підстанції №4 Тернопільської станції Е(Ш)МД

12 вересня – особливий день для КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» ТОР, адже у нашій робочій сім’ї стало на одну підстанцію більше. Цілий житловий масив в західний частині міста Тернополя та населені пункти приміської території були суттєво віддалені від місць базування чергових бригад. Це значно ускладнювало логістику виїздів. Тепер Дружба має свою підстанцію №4, до складу якої також входить пункт постійного базування бригад у смт. Велика-Березовиця. Це дозволяє оптимізувати роботу всієї Тернопільської станції Е(Ш)МД.

Шлях до реалізації цього проекту був непростим, але послідовним, адже ні в кого не могло виникнути сумнівів у його доцільності. Тернопіль для нашої централізованої оперативно-диспетчерської служби – це живий організм, який потребує кисневого забезпечення. І підстанція №4 стала додатковою кисневою маскою для всього міста.

Урочистості відкриттю додало вручення ключів від спеціалізованих автомобілів швидкої медичної допомоги, які підприємству передала державна агенція «Медичні закупівлі України». Це стало можливим завдяки участі в проекті, який передбачає розвиток системи екстреної медичної допомоги. Весь транспорт був розподілений по станціях області, що є важливим моментом для підсилення автопарку там, де цього найбільше потребують. Адже співпраця та взаємодопомога, які основуються на професіоналізмі і матеріальній підтримці – це головні кити, на яких і тримається вся медична система сьогодні.

Бажаємо колективу підстанції №4 Тернопільської станції Е(Ш)МД плідної та ефективної праці, злагодженості, витримки та здорових і вдячних пацієнтів. І нехай місто пам’ятає тих, хто одним із перших завжди готовий прийти на допомогу. Слава Україні і процвітання її медикам!

 

Формуємо нове покоління прогресивних медиків разом з CADUS

6 вересня на базі КНП «ЦЕМД та МК» ТОР відбулася зустріч адміністрації підприємства з представниками благодійної та незалежної організації допомоги в гуманітарній та медичній сфері CADUS. Заручитися таким партнером для нашого підприємства – це великий крок вперед. Можливість формувати нове покоління сертифікованих і мотивованих медиків та інструкторів в штаті компанії дозволяє створити сприятливі умови для більш ефективної професійної та навчальної діяльності в майбутньому.

 

CADUS завжди попереду всіх можливих ініціатив, адже запускає інноваційні та стійкі проекти з акцентом на медичне обслуговування, залучає до міждисциплінарної співпраці численних партнерів, у всіх свої проектах, технічних та логістичних інноваціях враховує соціальні та екологічні аспекти.

 

На зустрічі було домовлено про надання курсів медичної освіти працівникам Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф за наступними напрямками:

 

1.    Лікування вибухових травм.

2.    Штучна вентиляція легень (ШВЛ).

3.    Початкове лікування травми.

4.    Лікування в умовах масових аварій (хімічних, радіоактивних).

5.    Медичний педагог (інструктор).

 

На разі КНП «ЦЕМД та МК» ТОР і Cadus працюють над визначенням регулярного місячного розкладу та узгодженням занять. Висловлюємо вдячність нашим партнерам за залученість, а майбутнім студентам бажаємо успіхів, високих досягнень, мотивації та можливості максимально ефективно використовувати здобуті знання на практиці.

 

 

Шановні медичні працівники Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, а також медики всієї Тернопільської області та України!

Від щирого серця вітаю вас із Днем медичного працівника! Цьогоріч ми розгортаємо нову сторінку в історії святкування, адже розпочинаємо свій власний шлях, в якому ще менше спільного з сусідами-окупантами. Нова дата покладає на нас велику місію, адже нам потрібно наповнити її своїми власними сенсами і справжнім українським духом. І всі ви – основа цього національного медичного фундаменту.

За кожним вашим прізвищем у графіку чергувань, заповненою картою пацієнта чи навіть комою між переліком здійснених реанімаційних заходів завжди стоїть ціле маленьке життя, чиясь історія із щасливим або драматичним фіналом, біль і полегшення, важливі рішення і складні випадки вперемішку із робочою рутиною. Все це сходинка за сходинкою веде вас до самопізнання, наповнює досвідом і відкриває все нові й нові грані вашого професіоналізму, адже досконалість не має меж. Важко уявити тернистіший шлях, адже ваші перемоги і поразки мають надто високу ціну. І ви йдете ним з гідністю і мужністю, які вселяють впевненість і надію у серце кожного пацієнта.

Хочу побажати вам сили та наснаги, щоб зберігати цю іскру в серці, сміливості, щоб не боятися брати на себе відповідальність, і лише високих цілей, щоб ніколи не зупинятися на досягнутому. Нехай у вас все і завжди буде під контролем у мирній та процвітаючій Україні. Слава Україні! Уклін її талановитим медикам!
 
З повагою
Генеральний директор КНП «ЦЕМД та МК» ТОР                      Олександр Ріпка

З Донеччини повернувся Волянюк Вадим – медик-доброволець і фельдшер Тернопільської станції екстреної (швидкої) медичної допомоги

Як описати когось одним реченням, щоб почати з найголовнішого і в декілька слів вкласти всю суть? Що має бути на першому місці: медик-доброволець, фельдшер Тернопільської станції швидкої допомоги, син, друг чи людина діла? Бо Вадима Волянюка формують всі ці його сутності, які в сукупності зробили його тим, ким він є: небагатослівним, рішучим, небайдужим воїном на медичному фронті.

Родом юнак з села Лосятин Почаївської міської громади. Закінчив Кременецьке медичне училище й одразу розпочав свою трудову діяльність в КНП «ЦЕМД та МК» ТОР на посаді фельдшера. На момент 24 лютого 2022 року добросовісно виконував свою роботу у складі виїзної бригади Е(Ш)МД, яку важко назвати легкою чи безтурботною. Та такі люди завжди перебувають у пошуку місця, де вони можуть принести ще більше користі. Хлопець зізнається, що ідея допомогти нашій армії виникла раптово, але, насправді, на нас завжди впливає наше оточення, а в оточенні Вадима багато сміливих і свідомих людей. І ось відрядження оформлене, речі спаковані і потяг мчить медика в розпорядження Першого добровольчого мобільного шпиталю (ПДМШ) ім. Миколи Пирогова.

-        Було страшно, але я страх поборов і поїхав. – Каже Вадим. – Батьки дізналися не одразу. Багато хто до останнього думав, що я жартую. Відправили мене у Лиман Донецької області, де я місяць пропрацював у місцевому стабілізаційному пункті помічником лікарів: допомагав військовим, займався тампонуванням, перев’язуванням ран, виконував багато різної медичної роботи. Бойові дії були всього лише за 10 км, тому чув всі вибухи і прильоти. Спочатку було страшно, але там життя протікає зовсім по-іншому, тому звик. Коли ти в тому середовищі, то все інакше сприймається.

Мимоволі напрошується питання про внутрішній стержень, який наша молодь так відчайдушно у собі відкриває й сміливо ступає на шлях самоусвідомлення. Цей шлях дуже часто приводить її і на поле бою, адже якщо впускаєш у серце любов до рідної землі, то вже не завжди вдається бути осторонь.

-        Як не як, а ми є українці. Порив має бути незалежно від того, чи наставало те 24 лютого, чи ні. Після 24 ми просто більше зблизилися. Вражало на Сході те, що я з 2000 року народження, мені зараз лише 23, а до нас привозили хлопців 2002 і 2003 року. Вони були молодші за мене, але вже досвідчені вояки. Це мене дуже вразило. Найбільше боліло, коли у них були травматичні ампутації верхніх або нижніх кінцівок. Це жахливо, бо такі молоді, а вже залишаються без рук і ніг.

Вадим каже, що після повернення адаптувався вдома досить швидко. Намагався сприймати все спокійніше. Просто робив свою роботу. Без зайвих слів і пафосу. І зараз продовжує її робити, замінивши стабілізаційний пункт на карету швидкої допомоги.

Юнак сповнений надії, що Україна невдовзі здобуде перемогу у цій кровопролитній війні, але в цілому готовий і вдруге відправитися добровольцем, якщо цьому сприятимуть його життєві обставини. І мимоволі пригадуються слова, сказані до нього на початку бесіди, що він може бути сміливішим і не таким скутим, адже ми покликали його на дружню бесіду в комфортній обстановці. Так чи на ту адресу вони були сказані насправді? Просто бути сміливим і впевненим за робочим столом, який стоїть у затишному кабінеті більше, як за тисячу кілометрів від Лиману. А що ховається за нашим зовнішнім спокоєм? Що від нього залишиться, якщо нас взути у військові берці? І поки ми думаємо над цим філософським питанням, Вадим мовчки заступає на чергування в швидкій допомозі. І хто знає, яка ідея раптово виникне у нього завтра…

Слава Україні! Героям слава!

Використання матеріалів сайту лише за умови посилання на КНП "ЦЕМД та МК" ТОР!

Медик-доброволець Віталій Гакало вдруге повернувся з Донеччини. Фізично, але не думками, адже для нього бути тут означає одне - не допомагати там!

Одного разу Віталій Гакало, наш фельдшер з медицини невідкладних станів Тернопільської станції Е(Ш)МД, вже перетнув ту червону лінію, за якою закінчується ілюзія побутової безтурботності і починаються реалії війни із розірваним снарядами небом і понівеченими тілами мужніх захисників. Важко уявити в глибокому тилу, що відчуває після такого людина. Може навіть здатися, що вона хоче спокою в колі рідних, звичних побутових клопотів, тиші, в якій чути весняний спів птахів зранку, чи, може, кави десь на набережній, яка схожа на святкову листівку, такий собі привіт з минулого життя. Вдома є безліч переваг, їх можна перелічувати просто до безкінечності. Але поки ви радієте, що колега знову в безпеці і будуєте якісь плани на майбутнє, то несподівано для себе вже бачите спину в піксельній формі і не знаходите, що ще сказати, як тільки запитати: «Чому? Чому ти знову туди поїхав?»

• Все дуже просто. – Відповідає хлопець з легкою усмішкою. – Коли ти перший раз там був, то бачив весь той об’єм роботи, яку ти робив, як багато допомагав. І зараз просто сидіти і розуміти, як там не вистачає людей, щоб зберігати життя нашим військовим чи покращувати його якість, дуже складно. Без нас, медиків, там буде важка ситуація. Кожного дня там багато травм, важких поранень, хтось гине. Ну і побратими там, брат за брата. Хоча те саме можна робити і тут, їздити на виклики, робити ту саму роботу, допомагати цивільним людям, але в умовах війни зараз для мене цього однаково недостатньо.

Гакало Віталій вдруге за останні півроку пішов добровольцем до БО «БФ «Першого добровольчого мобільного шпиталю (ПДМШ) ім. Миколи Пирогова». Був відряджений до стабілізаційного пункту 93 бригади Холодний Яр, яка базувалася поблизу самого Бахмуту. Всіх з Бахмуту і околиць везли сюди для надання першої допомоги, а потім перенаправляли в найближчі шпиталі. В цьому місці кожен день наповнений такими банальними ситуаціями, як врятоване життя. Хтось дочекається тата з війни, а хтось зможе ходити, але більшість таки повернеться на фронт і боронитиме Україну від окупанта, щоб ми з вами мали шанс жити в своєму домі, і жити щасливо. Зараз молодий чоловік не має часу на копання у своїй душі, адже окрім роботи на швидкій допомозі ще має відвідувати Тернопільський національний медичний університет імені І.Я. Горбачевського, де вчиться на другому курсі. Але впевнений, що реабілітація потрібна буде кожному, хто побував у цьому пеклі російської агресії.

Здавалося б, в минулу свою подорож тернопільський медик був ще зовсім недосвідченим і юним, а цього разу відправлявся туди уже практично ветераном, але ні. Чому так?

• Перший раз я приїхав на фронт, як на роботу. Багато обдивлявся, освоювався. А от другий раз сприймав все набагато ближче. Хотілося дати кожному пораненому ще краще відношення, щоб вони відчували, наскільки ми хочемо їм допомогти. Бо всі маніпуляції болючі і не сильно знеболюються. І так важливо, щоб вони бачили, що всі навколо дуже стараються, що треба трішки просто потерпіти і все нарешті завершиться. Також більший досвід накладає на тебе більше відповідальності. Обдумуєш всі свої дії, щоб не нашкодити і зробити так, щоб бійці вийшли максимально здорові. А ситуації бувають дуже складні. Цей місяць на Донеччині був дуже дощовим. Доводилося по три пари рукавичок міняти, щоб просто оглянути рану. І от коли бачиш цих героїв по пояс в болоті, то вже не можеш спокійно переглядати стрічку новин у соцмережах, де так багато безтурботності. Це чудово, що тут є можливість піти на каву і не боятися прильотів, але важливо, щоб все це не переростало у байдужість, на яку я зараз особливо гостро реагую.

Коли спілкуєшся з Віталієм, то забуваєш в якийсь момент, що він всього лише студент, якому на долю випало дорослішання, до якого і не кожен чоловік доростає за все своє життя. Він настільки наповнений і мотивований, що мимоволі відчуваєш гордість за все молоде покоління, хоча далеко не всі такі, як він. Таких, як він, в першу чергу пожирає ця жорстока воєнна машина, яку сусід прикотив на нашу землю, бо саме їм важко залишатися байдужими. Та іноді крізь ці хмари задуми пробивається юнацький усміх, який різко забирає накинуті подумки йому зайві роки. То який ти, Віталій, насправді? Чи змінився ти за ці півроку?

• Я думаю, що змінився сильно. Багато банальних речей втратило для мене якийсь сенс, тому я просто перестав за це хвилюватися, адже нічого гіршого, аніж війна, уже точно не станеться. Мені все складніше розуміти людей, які нічим не переймаються. Багато навіть сміття після себе прибрати не можуть. Людина, яка викидає посеред тротуару цигарку – це людина, яка просто байдужа до своєї країни. І згадую, як ми на Сході всі старалися не смітити, мали смітники, машина приїжджала і все вивозила. А та територія вже завтра могла бути не наша. А тут людям жити. Багато таких моментів. Чого варті ті, які кажуть, що треба їхати звідси, бо тут немає майбутнього. За що ж тоді помирають всі ті воїни? І Бахмут пропонують віддати, щоб не було стільки жертв.  Але ж ворог не зупиниться! І буде змітати всі нові населені пункти, які будуть траплятися йому на шляху. Кожен квадратний метр Бахмуту вартий наших зусиль.

Так багато запитань, і так мало відповідей. Ця війна добряче пройшлася по всіх, топчучи своїми кирзовими чоботами не тільки тіла, але і серця. І в момент нашої з Віталієм бесіди так щедро світить сонце і співають птахи, що все сказане сприймається на якомусь особливому контрасті і впивається голками в саму душу. Так би хотілося змести одним махом долоні росію із карти світу кудись подалі й засіяти все пшеницею, але, на жаль, це неможливо. Неможливо, так, так скаже більшість. А юний фельдшер нічого не скаже, але повернеться на Схід ще раз, якщо його життєві обставини йому дозволять. І знову робитиме самозречено те, що для більшості видається неможливим.

Віталію Гакалу не так складно примиритися зі своїми власними емоціями, як з тим жалем, який його бере за всіх, хто не повернеться додому, або повернеться згодом, але нікому не буде потрібен. Не буде, якщо ми це дозволимо. Наша країна в майбутньому стане осередком ветеранів і нам важливо не забувати це з першими нотами перемоги, яку ми неодмінно здобудемо. Зараз доброволець повернувся до свого чудового колективу медиків Центру екстреної медичної допомоги й на студентську лаву. Сьогодні його родина може видихнути на якийсь час. Але не може видихнути Україна, адже щомиті її синів і дочок вбиває ворог. Цей бій ще триває. Просто нам не варто забувати, що московити – це не єдиний наш ворог. Не менш страшною може бути байдужість. Не ховайте руку допомоги тоді, коли її можна простягнути тим, хто її потребує. І пам’ятайте, сильні ми тільки разом. Слава Україні! Героям слава!  

Використання матеріалів сайту лише за умови посилання на КНП "ЦЕМД та МК" ТОР!

 

Шановні працівники Центру екстреної медичної допомоги та краяни!

 Від щирого серця вітаю Вас із Великодніми святами!

 День Христового Воскресіння щовесни приходить у наше життя світанком після довгої зимової ночі й освітлює його до найглибших закутків. Він дарує надію, єднає серця у спільній молитві й змушує душу стрепенутися під урочисте відлуння дзвонів, які проганяють тінь і відчиняють серце світу. Важко забути у часи війни, яким жорстоким цей світ може бути до людей, але кожен з вас робить його кращим. Великодні дзвони перегукуються із звуком швидкої допомоги, яка прямує на виклик, бо і в першому випадку, і в другому, це мотив, який для когось символізує відродження і шанс на майбутнє.

 Нехай ці дні стануть для вас періодом важливого переосмислення і очищення. Залишайте увесь тягар турбот на порозі церкви і заходьте до храму з вірою. Нехай ця віра окрилить вас у цьому такому виснажливому пошуку справедливості, якої годі шукати, але можна творити власними руками. Бажаю вам бути сильними і послідовними на нашому шляху до перемоги, завжди знаходити розраду в колі рідних і мир в душі, робити свою роботу щиро й відчувати вдячність й шану, які так міцно тримають за руку під час важких цілодобових чергувань.

 Нехай у вашому житті буде багато любові, важливих звершень і єдності в ім’я однієї цілі. Будьте тут і зараз. Пам’ятайте, що кожен з вас має велику цінність серед людей і перед Богом!

 

 Олександр РІПКА, генеральний директор КНП «ЦЕМД та МК» ТОР

Працівники КНП "ЦЕМД та МК" взяли участь у міжнародному сертифікованому триденному курсі ITLS Advanced Provider 

Бути в моменті – це не лише про бажання віднайти внутрішню гармонію і пізнати щастя. Для медичної сфери таке визначення може мати зовсім інше наповнення, адже кожна бригада швидкої допомоги під час виїзду опиняється десь на межі між минулим і майбутнім. В тому тепер, в якому кожна секунда може вартувати цілого життя. І щоб прожити цей момент з ясним розумом та чистим серцем, потрібно вчитися і вдосконалюватися кожного дня і за кожної нагоди. Суспільний та технологічний розвиток медицини рухається стрімкими темпами, і якщо спеціаліст хоче бути ще більш ефективним, кваліфікованим і актуальним для того часу, в який він живе, то мусить завжди напоготові мати квиток і відслідковувати прибуття потягів, щоб не довелося стрибати в останній вагон. Медики КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» ТОР завжди готові тримати високу планку, навіть якщо для цього доводиться жертвувати своїм часом та комфортом. 

В останніх числах березня в місті Київ працівники КНП «ЦЕМД та МК» ТОР в складі завідувача навчально-тренувального центру Шильман Елеонори, лікарів з медицини невідкладних станів Мандзюк Наталії та Кошак Оксани, фельдшерів з медицини невідкладних станів Кривокульського Володимира, Лісної Наталії, Скалія Ігоря, Козовської Лідії, Правіцької Наталії, Коберницької Наталії взяли участь в міжнародному сертифікованому триденному курсі International Trauma Life Support Advanced Provider на базі Центру спеціальної підготовки та за ініціативи ВООЗ та МОЗ України і за фінансової підтримки фонду Novo Nordisk.

Інтенсивний триденний курс надання допомоги при травмах на догоспітальному етапі для служб екстреної та невідкладної медичної допомоги включає лекції та практичні заняття з використанням сучасного реального медичного обладнання і манекенів. Навчання проходило за участі сертифікованих інструкторів ERC, які одночасно є практикуючими лікарями в медичних закладах. Оскільки головну роль в таких випадках грає час, мета курсу – навчити навичкам, що необхідні для швидкого та якісного огляду, інтенсивного лікування, іммобілізації та транспортування постраждалих. Наприкінці курсу проводилися теоретичні та практичні іспити, які наші колеги пройшли відмінно, завдяки чому отримали найвищі оцінки й сертифікати ITLS міжнародного зразка.

Практична частина проходила дуже цікаво, адже включала різноманітні сценарії травм: у дорослих і дітей, у людей похилого віку, у вагітних жінок та людей в стані алкогольного та наркотичного сп’яніння. Особлива увага приділялася вищепереліченим категоріям громадян, які постраждали внаслідок травми, а також роботі в команді, адже важливо, щоб дії були послідовними, кожен член бригади-команди знав, що конкретно має робити, і чітко виконував команди лідера.

Більше місяця довелося готуватися до курсу, вивчати найактуальніші теоретичні матеріали за підручником International Trauma Life Support, який налічує майже 500 сторінок. Але під час навчання учасники почували себе впевнено та комфортно, тому що вже були озброєні сучасними теоретичними знаннями. Минули дні, але курсанти досі думками не повернулися додому. Вони ще залишаються в сценаріях, в атмосфері драйву та позитивних емоцій. В планах – якомога швидше поділитися знаннями зі своїми колегами, організувати максимально подібний тренінг в Центрі екстреної медичної допомоги та медицини катастроф за допомогою манекенного обладнання та медичних девайсів.

Учасники курсу висловлюють щиру подяку за чудову організацію навчального процесу і майстерне втілення його в життя своїм вчителям: медичному директору Центру спеціальної підготовки Юрію Кривоносу, координатору курсу Віталію Іцю, інструкторам Вікторії Марченко, Олегу Картавому, Ростиславу Замрію та Олексію Маслову. Це були змістовні, цікаві і вражаючі три дні, кожен з яких тривав 11 насичених інформацією годин. Тут відчувається велика праця та талант, які допомагають спеціалістам з усієї України і надихають їх, адже задана на курсах планка надзвичайно висока. Бажаємо Центру спеціальної підготовки подальшого розвитку і ще більше професійних здобутків у своїй скарбничці.

Також щиро вітаємо колег КНП «ЦЕМД та МК» ТОР з успішним завершенням навчання і бажаємо плідної праці й можливості максимально ефективно реалізувати отримані знання на практиці. Пишаємося тим, що маємо у своїй команді спеціалістів, які завжди прагнуть більшого і своїм прикладом підіймають авторитет професії медика.

 14 березня – День українського добровольця

Український доброволець – це особлива категорія людини, в жилах якої тече козацька кров, а вільному духу замало місця у грудях. Він не може бути байдужим, не може залишатися осторонь в той час, як ворог бажає вибити ґрунт з-під ніг його Батьківщини, матері, дітей і кожного, хто щоранку поряд, з ким проводиш добу чергування, хто звіряє тобі свої сокровенні мрії про майбутнє. Майбутнє, якого завтра вже може не бути через злу волю сусіда через кордон. Доброволець в один момент залишає все те, що так любить, для того, щоб мільйони його земляків не втратили те, що мають. Не втратили свободу, надію, дім і навіть життя. І тут зовсім не йдеться про честь і шану, про гонор і амбіції, бо нам ще треба відбитися від ворога і стати на ноги, щоб мати можливість забезпечити своїх ветеранів. Тут йдеться про гідність і велике людське серце, яке б’ється так гучно, що одне здатне заглушити гул десяти ракет, розігнати зневіру і стати маяком для тих, кого відчай відносить на гострі скелі розпачу. Хто такий український доброволець? Це наш батько, брат, друг, сусід чи колега, який зняв спецодяг медика і взув берці, бо рятував десятки життів, а бажає - тисячі.

У 2017 році Верховна Рада України установила 14 березня Днем українського добровольця, щоб вшанувати мужність та героїзм захисників незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, а також для сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві, посилення суспільної уваги та турботи до учасників добровольчих формувань та на підтримку ініціативи громадськості. І це не порожні для нас слова з офіційних документів, адже саме перші хвилі добровольців дали змогу нам вистояти, провести мобілізацію і підготувати професійну заміну. Сьогодні кожен намагається працювати на своєму фронті, допомагати Збройним Силам України і прокидатися щоранку з думкою, що ще він може зробити для перемоги. Але все це завдяки воїнам, які в окопах і бліндажах працюють на те, щоб сонце наше зійшло над Україною жовтогарячим, а не багряним від крові.

КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» в Тернопільській області має свій власний взвод з добровольців та резервістів, які мужньо захищають Україну й надихають весь колектив своєю сміливістю, свідомістю та оптимізмом. Всі вони розкидані по країні, але душею завжди вдома із власними сім’ями. Хочемо відзначити та привітати наших колег, які з власної волі змінили робочі будні на будні військові. Це Кучер Андрій, Гріздак Руслан, Дудник Дмитро, Малишевський Ігор, Андрієшин Віктор та Петран Сергій з Тернопольської станції Е(Ш)МД; Василюк Ярослав, Настасовський Сергій, Сушко Олег з Бережанської станції Е(Ш)МД; Ковальчук Ярослав з Кременецької станції Е(Ш)МД; Дідик Богдан з Теребовлянської станції Е(Ш)МД; Боднарчук Володимир з Чортківської станції Е(Ш)МД. Також у лавах ЗСУ є і ті, кого до зброї закликав обов’язок перед державою. Ми бажаємо, щоб Тернопільщина знала усіх своїх героїв, тому окрема подяка за службу В’юну Анатолію, Тригуку Віталію, Лещишину Анатолію та Леньгу Ростиславу з Тернопільської станції Е(Ш)МД; Кустрі Андрію з Теребовлянської станції Е(Ш)МД; Совичу Володимиру, Турковському Андрію, Народовому Ігорю, Хандію Володимиру, Шафію Володимиру та Бевському Сергію з Чортківської станції Е(Ш)МД. Сметанський Роман вже залишив ряди наших співробітників, але не ряди солдат, тому з честю вносимо його до нашого почесного списку.

Бажаємо нашим воїнам, щоб усі вищі сили заступилися за них і відвели небезпеку, нехай перемога поверне їх додому, а обійми рідних будуть найкращою нагородою. Будьте сміливо нашою опорою, нашою силою і вірою, бо ваша ноша важка, але благородна до щему.

Навчально-тренувальний відділ КНП «ЦЕМД та МК» ТОР – команда, яка вчить бути сміливим та обізнаним у будь-якій критичній ситуації

Коли вперше ступаєш на поріг КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» ТОР, то поринаєш в особливу атмосферу суміші розсудливого і впевненого професіоналізму з вкрапленнями адреналіну. Адже це особливий світ людей, який у потоці екстрених викликів віднайшов свою специфічну гармонію та рівновагу. У цьому цунамі невідкладних станів медики балансують настільки віртуозно, що навіть може здатися, наче це під силу кожному. Саме так і виглядає праця високого класу: легко і невимушено. А в душі у цей час вир думок і рішень, з яких за лічені секунди потрібно вибрати правильні. І не просто вибрати, а й миттєво реалізувати. І тут на допомогу працівникам приходить клопітка і постійна робота над собою. Процес навчання лікарів та фельдшерів триває все життя. І якщо приборкувати власні емоції вони вчаться швидко, то сама медицина ніколи не стоїть на місці, розвивається і пропонує все більше можливостей для порятунку життя. І чим більше таких можливостей ти вивчиш, тим ефективнішою буде твоя допомога.

У грудні 2013 року при КНП «ЦЕМД та МД» був організований та відкритий навчально-тренувальний відділ, який ось уже понад 9 років займається розвитком свого напрямку. Тут працюють досвідчені лікарі та фельдшери вищої категорії, основне завдання яких і полягає у тому, щоб тримати руку на пульсі усіх світових досягнень у сфері медицини та першої невідкладної допомоги, акумулювати ці знання у цікаві, змістовні та доступні програми й презентувати їх тим, у кого є конкретний на це запит. В основі роботи підрозділу лежать накази Міністерства охорони здоров’я (МОЗ), настанови та рекомендації науково-практичного центру екстреної медичної допомоги, який очолює Віталій Омелянович Крилюк. Також всі представники відділу є членами Всеукраїнської ради реанімації й використовують у своїй діяльності її рекомендації та програми.

Обличчям навчально-тренувального центру можна по праву назвати Елеонору Євгенівну Шильман, яка є його незмінною завідуючою усі ці роки. Це лікарка вищої категорії із 33-річним стажем, яка все своє життя проводить у русі, навчанні та підвищенні своєї майстерності. Вона відвідала десятки конференцій не лише в Україні, а й закордоном, разом із своїми колегами їздила на програми «BLS – знання, що рятують світ» (освітній проект, метою якого є розповсюдження знань з надання першої невідкладної медичної допомоги) та ALS (ADVANCED LIFE SUPPORT) – це курс розширених реанімаційних заходів для осіб, які мають медичну освіту. Немало почерпнув колектив і з Центру симуляційного навчання, який функціонує при Тернопільському державному медичному університеті імені І.Я.Горбачевсього під керівництвом Галини Юріївни Цимбалюк. Цей процес навчання максимально багатогранний, адже бути відмінним медиком – це не одне і теж, що бути хорошим педагогом. А тут важливо не просто знати, а й максимально ефективно донести свої знання й навчити бездоганно використовувати їх на практиці.

Особливо хвилюючим для команди підрозділу був перший виїзд до Тернопільського національного економічного університету. Навчання проводилося максимально урочисто і потрібно було зібрати весь свій досвід, креативність та винахідливість, щоб організувати його на найвищому рівні. В процесі роботи був використаний і грамотно підібраний та змонтований відеоряд, продумана і доступно подана теоретична частина, а також відпрацьовані практичні ситуації. Аудиторія була заворожена таким інтерактивним дійством, а бажаючі мали можливість одразу ж на місці відпрацювати на практиці отримані знання. На той момент підрозділ не міг похизуватися сучасними навчальними засобами, але в кареті швидкої допомоги було достатньо приладів, щоб захопити присутніх та довгий час утримувати їх увагу у враженому захваті. Цей стан можна порівняти хіба із спрагою подорожнього, адже подача матеріалу була настільки цікавою, що навіть люди, які не причетні до медичної сфери, на мить відчули себе медиками екстреної допомоги з бажанням вирушати у бій за кожне людське життя. Керівництво університету не залишилося байдужим до такого успішного заходу і вручило грамоти кожному, хто доклався до його організації. Це був блискучий старт на довгому шляху клопіткої праці.

«Ми проводимо навчання під запит, – ділиться Елеонора Євгенівна, – кожен наш виїзд, кожна програма готується індивідуально. Нас часто запрошували для роботи з офісними працівниками, в лабораторії, стоматологічні кабінети, навчальні заклади, а також медичні установи. Люди хочуть навчатись першій невідкладній домедичній допомозі, її азам. Дуже важливо знати, як правильно діяти в екстрених ситуаціях, як грамотно викликати швидку, як себе вести біля постраждалого, щоб допомогти йому і не нашкодити. Ці питання актуальні і для цивільного населення, адже іноді рахунок іде не на хвилини, а на секунди. Просто підтримавши людину, яка знаходиться на межі втрати свідомості, можна врятувати її від черепно-мозкової травми, що часто приводить до летальних наслідків. Ми проводили тренінги для студентів у дні безпеки руху, показували, як здійснювати першу домедичну допомогу на спортивній кафедрі вищого навчального закладу, вчили вчителів на факультеті підвищення кваліфікації допомагати дітям у критичних ситуаціях. Були навіть у психо-неврологічному диспансері, де говорили про реанімацію та всі заходи, які з нею пов’язані. Є в нашій скарбничці і досвід співпраці і з соціальною службою, адже був запит на навчальний курс для потенційних батьків, які бажають всиновити дитину. Ми маємо право проводити програми, які тривають до 72 годин, після завершення яких видаємо посвідчення про проходження курсу».

В арсеналі навчально-тренувального відділу є симулятори-манекени, які дозволяють відпрацьовувати найрізноманітніші клінічні ситуації максимально реалістично. Користувач може вивести на монітор всю найважливішу інформацію, прослухати серцебиття і навіть спостерігати за тим, як у медичного тренажера змінюється забарвлення шкірних покривів. Також в роботі використовуються всі практичні набори та техніка, яка завжди має бути під руками у медика служби невідкладної допомоги. Після 24 лютого 2022 року особливо актуальною та затребуваною стала саме тактична медицина, яка напряму пов’язана із зупинкою кровотеч.

Писати про навчально-тренувальний відділ КНП «ЦЕМД та МК» можна багато і натхненно, адже кожен його виїзд – це велика справа для цілої спільноти. Подбати про себе та оточуючих на якомусь базовому рівні має вміти кожен, бо це одна із важливих складових свідомого і відповідального громадянського суспільства, особливо, в часи війни.